На голубій планеті, в столиці прекрасного королівства жила-була звичайна собі принцеса. Звали принцесу Альонкою. Росла Альонка, як і належить всім принцесам, трошки вередливою і дуже красивою. А ще мала велике серце. Таке велике, що придворним швачкам доводилося перешивати всі принцесині корсети на третій розмір! Та ще більшу заздрість інших принцес викликали Альончина безстрашність перед будь-якою висотою. Принаймні тільки такою безстрашністю можна було пояснити висоту підборів на принцесиних туфельках. Словом, була наша героїня не такою, як решта принцес. Мріяла вона не про сукні-намистечка, а захищати людей, боротися за справедливість. І задумала Альонка вивчити всі-всі закони свого королівства, всі-всі королівські укази, щоб допомагати всім навколо. Тож восени наша принцеса вирушила на навчання до Академії. Законів і указів, і правда, було так багато, що місця в прекрасній Альончиній голівці зовсім не лишилося. Тому довелося викинути звідти всіх принців разом з їхніми конями. Та ненадовго… Той Купідон, який це влаштував, мабуть, пішов на дуже гарне підвищення! Та про все по порядку. Отже, саме в той час, коли наша принцеса почала вважати юриспруденцію найцікавішою штукою на землі, в Академії з’явилося дещо значно цікавіше. Точніше – дехто. Принца звали Романом. Прибув він з козацького краю і, як належить справжньому козакові, мав гострий розум, важку руку і шлунок «ай, молодця». Ну і ще, звісно, вірного коня на ім’я Лексус. Принцеса Альонка відразу оцінила кремезну Романову статуру: «М-м-м, – думала вона, – та на таке надійне плече можна спертися, а на таку шию – сісти!» Роману теж відразу сподобалася наша принцеса. «Які очі, які ніжки! – думав він. А головне – яке велике серце у цієї дівчини!» (Третього розміру, на хвилиночку! – прим. авт.) «В такому серці, – міркував наш принц, – має обов’язково знайтися місце для файного козака!» Це так вони собі подумали, а вголос промовили щось приблизно таке: - Конспект по ККУ є? - Є… З тебе шоколадка. Шоколадкою, звісна річ, все не закінчилося. Довелося Романові, пришпоривши Лексуса, по всьому Королівству добувати найкрасивіші троянди дивнії і торти чарівнії. Тільки й встигав вірний Лексус мчати свого хазяїна до квіткової крамниці, то до кондитерської. Та не одному Роману полонила серце наша принцеса. Всі в Академії любили і цінували Альонку – за веселу вдачу і конспекти розбірливим почерком. А за її сонячний характер прозвали її Сонячною, Сонечком. Романа, який все крутився навколо Альонки 365 днів на рік, годилося б назвати Марсом чи Юпітером, та назвали його Повелителем Сонячної системи. І так нашим героям було добре разом, що готові вони були залишитися в академії назавжди, тільки б не розлучатися й на мить. Та ось одного дня старійшини Академії видали нашій парочці красиві ламіновані папірці напам’ять, що пора прощатися. Воно і правда: Альонка вже всі книги в бібліотеці перечитала, а Роман майже списав свій єдиний зошит на 48 аркушів. Та хотілося принцові знати ще більше, щоб вразити принцесу не тільки своєю силою, а й блискучим розумом. Тож вирішив Роман їхати за знанням до Академії-на-Березі-Чорного-Моря. Причому, якнайшвидше – того ж вечора. Альонці страх як не хотілося відпускати кудись принца, вона готова була на все, тільки б залишити коханого ще хоч на вечір. Тільки досконале знання ККУ зупинило її від радикальних дій. На щастя втрутилася доля і… Київське метро. Сталося так, що від палкого Альончиного поцілунку на ескалаторі в Романа аж в голові запаморочилося, тож він випустив з рук все, крім Альонки. В тому числі – документи. Так, пожертвувавши додатком до свого диплома, наш принц виграв ще один вечір з коханою. Несподіване «горе» (а насправді щастя для обох) наша парочка відправилася заїдати млинцями з м’ясом в своє улюблене кафе. До речі, ті млинці наші герої досі згадують, як найсмачніші у своєму житті. Весело і романтично промайнув вечір, а наступного ранку Роман таки поїхав до Міста, яке в Королівстві називали Перлиною-біля-Моря. Принц і принцеса дуже сумували і постійно надсилали один одному голубів з записками та смс-ки. А потім принцеса Альонка поїхала до приморського міста, щоб разом з коханим зустріти Новий рік і… затрималася там трошки. До квітня! Всі знають, що закохані на годинник не дивляться, але щоб так… Явно тут без чар і справжнього кохання не обійшлося! А ще там, біля Чорного моря, збулася дитяча мрія принцеси – зустріти свій день народження на морському березі. І подарунок був найкращий – Роман! Заради своєї принцеси принц був готовий на все, навіть… впасти в нерівному бою з місцевими гігантськими котлетами. Як і всі принци, Роман дуже любить битися об заклад і перемагати. Тому, якщо ви раптом зустрінете нашого принца десь на вулиці, ніколи не кажіть йому, що він чого-небудь не зможе зробити! Виклик буде тієї ж миті прийнято! Так сталося і на одеському ринку. Хтось з друзів мав необережність сказати, що Роман, мовляв, не такий уже й «а-а-ай, молодець» і не подужає з’їсти миску котлет… Коли на ринку скінчилися котлети, Альонка повела свого героя додому. Обідати… Хто був в Одесі, той знає, що там все особливе. Навіть романтика своя, одеська. Влаштувала якось Рома і Альонка романтичний вечір. А жили вони в будиночку зі скляним дахом. І от, сидять наші голуб’ята в обнімку, вечір, романтика… підводять голови, щоб помилуватися зоряним небом, а там на прозорому даху… три пухнасті попки сусідських персів! З тих пір Альонка жартує, що в них є своє сузір’я – “Пухнасті сіднички», а Рома навідріз відмовляється заводити кота… Коли наш Роман догриз і Одеський граніт науки, то відправився слідкувати за порядком на Кіровоградщину. Принцеса Альонка на той час мала гарну роботу в рідній столиці, поруч з рідними і друзями. Але все їй було немиле, коли милого поруч нема! Тож не довго думаючи, принцеса спакувала свої валізи і рушила до коханого. Випадково чи ні, та сталося це в магічний день – 11.11. 2011. в Кіровограді принцеса теж без діла не сиділа і взяла під свою опіку цілих 11 спортивних принців. Роман спочатку супився, та потім махнув рукою: що то за козаки як у них на 11 чоловік один м’яч?! В кожній порядній казці принцам судилися випробування. І в кожній порядній казці має бути Фея, яка б допомагала принцу ці випробування долати. Інакше що це за казка? Є фея і в нашій казці. Звали фею Настею. Як і годиться феї, Настя допомагала принцу. Наприклад, знайти обручку, гідну найкращої принцеси на всьому світі. Коли така знайшлася, Роман думав, як йому якомога хитромудріше вдягти її на пальчик коханій Альонці. 31 грудня 2013 року наша парочка вирушила з Кіровограда до Києва нібито, щоб зустріти Новий рік з рідними. А потім наш принц «згадав» про термінову зустріч і вони кружляли містом години зо дві – Роман «заблукав». Альонка вже почала нервуватися, коли Лексус вивіз їх з плутаних вуличок на знайоме до щему місце. ЇХНЄ місце. …Дніпровська набережна ще не чула такого зворушливого «Вийдеш за мене?» і такого щасливого «Ну звичайно!» Зимове повітря наповнилося ароматом букету троянд, який наш романтичний принц весь цей час ховав у багажнику… Ви думаєте, казка на цьому закінчується? Ні, їхня казка тільки починається! Дорогі мої, Ромашка і бубочка! Я люблю вас однаково, я люблю вас як одне ціле і не уявляю один без одного. Ви дуже різні: Альонка любить засмагати, а Рома – пиво і спати, Роман затятий кіноман, а Альонка засинає ще на перших титрах, Романа з гармати не зрушиш, а Альонка може набити гулю, відкриваючи холодильник… Ви різні, але у вас є одна спільна і дуже важлива штука – ЛЮБОВ! Я щиро бажаю, щоб в Сонячній системі Гончаренко-Яковець дуже скоро з’явилися маленькі сонечка і зіроньки, щоб мені було кому читати цю прекрасну і головне невигадану казку! З любов’ю, ваша Фея Настя!...............................................................................................................................